Франко Иван Яковлевич — В поте лица [1903, PDF, RUS]

ТРИ ДОЛІ

З таємної безодні небуття
Маленьку іскорку, людськую душу
Покликано до земного життя,
На земні радощі, на земную катушу.

Вона летить, мов зірка тая,
Що з неба в безмір улітає,—
Та ось спинилась на момент;
В півшляху три богині-Долі
її стрічають, щоб по волі
їй на дорогу дать презент.

І мовила одна: «Душе щаслива,
Даю тобі талант яркий,
Будь сильна ти, і ясна, і мислива,
Твій ум живий, твій зір палкий!»

А друга мовила: «Від мене
Прийми багатий скарб чуття,
Бажання правди неструджене,
Бажання вільного життя.

Фантазія твоя хай буде многоплодна,
А в серці твоїм хай горить
Огнем могутнім гордість благородна,
Перед ніким чола щоб не корить».

Та третя, злобная старуха,
Всміхаючись на ті слова,
На душу своїм духом хуха
I ось що скиглить, мов сова:

«Ай-aй, розщедрились сестриці!
Ось цяцю винайшли яку!
Добра повніські рукавиці
На неї сиплють без ліку.

Та що се, ви якогось Данта, Гете
Чи Шеллі з неї хочете зробить?
Ну, любоньки, без мене ви не втнете,
Мені ж героїв тих по вуха вже досить!

Чекайте ж, я даруночок їй дам
Такий, що ваші пишні дари
їй будуть не коштовний крам,
А гірш тяжкої муки й кари.

Іди ж собі, душе, у свою путь,—
Що терням встелена тобі, не розмарином!
А чим тобі на світі буть?
Будь русином і хлопським сином!


Талант твій буде рвать тебе
Між люди, в вир життя могучий,
В великих діл і намірів ігрисько,
Та вродження й мій присуд неминучий
Тебе по пояс загребе
В багно грузьке, в клопотів муравлисько.

Той зарід сили, що іскриться в тобі,—
Ні, ти не розів'єш його як слід.
Без вправ, без змагань, наче в гробі,
Його задушить твій нездарний рід.

Твій ум хоч буде вічно рваться
До світла, правди і добра,
Та ввік не здужає добраться
До тої течії, котра
його б запліднила на зріст,
йому дала би власний зміст,
Ярку створила б Індивідуальність,
Дала би форм, думок оригінальність.

Се не для тебе, синку мій!
Ти будеш за чужим слідом все гнаться,
Із помилок чужих НІЧОГО не навчаться
І повторять зади по указці чужій.

Твоє чуття тобі за пекло стане,
Його топтатимуть усі,
Аж сміття з скарбу зробиться погане,
Аж зависть розростесь, любов зав'яне,
Гірка отрута лишиться в душі.

Бажати будеш правди дуже,
Та з помилки у помилку блукать,—
Ніхто тебе не витягне з калюжі,
Хіба лиш божа благодать».

ТРИ СУДЬБЫ

Из тайной бездны, из небытия
К земле душа стремится и печально,
Огонь в себе, как искорка тая,
Гореть светло мечтает изначально.

И, как звезда, она играя,
Стремится к вечности, сгорая.
Но на пути полет прервать
Выходят три Cудьбы-богини,
Ей в путь-дорогу в небе синем
На память свой подарок дать.

И первая сказала: «Будь счастливой,
Дарю талант тебе живой,
Проникновенной, разумом пытливой,
Всегда будь светлой головой».

«Мой дар,— вторая говорила,—
Все чувства испытать сполна».
Любви ей чашу подарила:
«Испей, душа, её до дна.

Пусть будет жизнь твоя фантазией крылата,
Свобода в сердце пусть горит
Святым огнём и в рабстве виновато
Главы ни перед кем не преклонит».

Но третья злобная старуха,
Смеясь в ответ на те слова,
И над душою прямо в ухо
Скулит ей вот что, как сова:

«Ай-ай расщедрились сестрицы
Душе наивной из ларца
Полны подарков рукавицы
В дорогу сыпать без конца.

Хотели сделать Гёте, Данта, Шэлли?
От вашей ласки пробирает смех,
Вы без меня слепить его хотели?
Но нет. Героев хватит нам и тех.

Постойте, я подарочек ей дам
Такой, чтоб отнимались руки,
Чтоб служба преданная вам
Была страшнее всякой муки.

Пройди, душа, свой путь во мгле,
Терном устеленный, не розмарином!
А чем ты будешь на земле?
Русином будь, крестьянским сыном!

Талант твой будет рвать тебя
Среди людей, намерений и судеб,
В потоке жизни — жить охота!
Но урождение пусть будет,
Как приговор давить, губя,
В людского муравейника болото.

Талант не разовьёшь и, как табу,
Оставишь всё, и не пойдёшь вперёд,
Талант без дела тихо, как в гробу,
Задушит скоро твой бездарный род.

Хотя твой ум и будет рваться
На свет к добру от лжи и зла,
Но не осилит он добраться
К реке, что вынести б смогла
К твоей земле, где ты бы мог
Забыть нужду и соль дорог,
Расти свободно, словно птица,
От всех цепей освободиться.

Всё это не твоё, сынок!
Удел таких, как ты, по следу
Идти чужому, не жалея ног,
И не рассчитывать на личную победу.

Твоей любви прекрасный сад
Придут топтать чужие люди,
За труд не жди себе наград
Их никогда тебе не будет.
Любовь завянет, зависть разрастется
В душе отрава разольётся.

Ты здесь и правда никому не нужен,
Иди в ошибки вечные блуждать,—
Никто тебя не вытащит из лужи,
С тобою божья благодать».